Archive for the ‘Лірика рідною мовою’ Category

Мости мостила,
Шляхи стелила,
Любила пристрасно і щосили…

Шукала раю,
Земного раю,
Тепер не знаю, чи він буває.

Тепер не йметься,
І щось шкребеться,
Що то бажань лиш моїх люстерця.

І знов так тісно,
До болю тісно,
І ще секунда – і простір трісне…

Кого питати?..
І чи питати?..
Чи то є щастя, чи просто грати…

Багряні роси,
Холодні роси…
Ніщо не вічно – це просто осінь…

© Юлия Холод

Любов – страждання, безумство, втрати.

Троянд так мало, колючок  — багато.

Любов – залежність, токсин, отрута.

Завжди провина, завжди спокута…

Не вибирає, не відступає…

За все візьмЕ.  І за все спитає,

Безжально множачи в серці діри…

 

А я чекаю, дурна…

І вірю…

4.01.2012

Було так тісно. І так надійно.

І поруч подих, рука… Скрізь ти…

Не розминутися без обіймів,

Без поцілунку не обійти…

 

І та ж квартира…

Та наче грати…

Життя вмістилось у папірці…

Широке ліжко… Що й не здолати…

І ти на іншому геть кінці…

23.12.11

***
Тебе хвилюють мої резони?
Мої проблеми ?
Мої закони?
Тобі так треба мої зізнання?
Чи я із помсти чи із бажання?
А я із тіста.
Чи може з глини.
Гуляє вітер усередині.
Я може світла.
А може чорна.
Я вся в собі чи уся назовні.
Така, як хочеш…
Така, як треба…
В долонях сонце.
В очах – півнеба…
А може крига.
І попелище…
Навіщо знати тобі, навіщо?..
Мої резони – безмежність ночі.
Я просто хочу тебе!
Я ХОЧУ!
13.11.11

***
… Мудро діяти.
Мудрість множити.
Вибирати шляхи находжені,
Оминаючи гострі виступи…
Довго важити…
Ясно мислити…

Мудро діяти…
Та трапляється,
Що за серце гачок чіпляється…
На останнім гарячім видисі
Мудрість сиплеться в ноги пристрасті…
11.10.11

***
Я хотіла торкнутись вічного,
У буденнім знайти пророче.
Та натомість терпкою нічкою
Закохалась в бездонні очі…

Буть хотіла твердою, владною,
Докладала в свій голос криги,
А гаряча сльозинка зрадила,
Розгорнула мене, як книгу…

Проникала в найвищі сутності,
Щоб зневажити поклик тіла,
Та скорилась його могутності
І хотіла. І знов хотіла.

І зневірювалась. І вірила.
Будувала і руйнувала.
Вишивала зірками й дірами,
У собі себе пізнавала…

І з надуманих тих реальностей
Я прийшла у просту реальність –
Що всесилля моє у слабкості,
А краса – то неідеальність…

І нехай через раз спотикаюся
І дурні мої мрії дивні –
Я живу. Я грішу і каюся.
Я людина! Я просто людина!
24.08.2011

***
…А було все маленьким жартом.
Моя втома з твоїм азартом…
І не треба було обітниць,
Ніжно-приторних нісенітниць.
Ні зітхань, ні стенань… Обійми,
Жар і пристрасть… Волосся… Вії…
Запах… Коротко, ніжно, ново…
Нерозсудно. І невимовно…
Недописаним білим віршем…
І нічого, нічого більше…

Все було лиш маленьким жартом.
Та не варто було, не варто…
Бо із жарту – маленьке зЕрно.
З нього – в небо колючі терни.
І коли ти на них попався,
Ти злякався…
1.10.2011

***
Буває, світ яскравий – і пустий…
Слова – не знаєш, ліки чи отрута…
Буває, руку простягни – і твій!..
Та не простягнеш…
Бо рука закута…
19.09.11

***
Я хотіла торкнутись вічного,
У буденнім знайти пророче.
Та натомість терпкою нічкою
Закохалась в бездонні очі…

Буть хотіла твердою, владною,
Докладала в свій голос криги,
А гаряча сльозинка зрадила,
Розгорнула мене, як книгу…

Проникала в найвищі сутності,
Щоб зневажити поклик тіла,
Та скорилась його могутності
І хотіла. І знов хотіла.

І зневірювалась. І вірила.
Будувала і руйнувала.
Вишивала зірками й дірами,
У собі себе пізнавала…

І з надуманих тих реальностей
Я прийшла у просту реальність –
Що всесилля моє у слабкості,
А краса – то неідеальність…

І нехай через раз спотикаюся
І дурні мої мрії дивні –
Я живу. Я грішу і каюся.
Я людина! Я просто людина!
24.08.2011

Ти там у небі. Підкажи мені,
Чому дірки в міцній моїй броні?
Чому, начхавши на усі замкИ,
Я пропускаю біль у ті дірки?
Допоможи у мудрості своїй
Відсортувати брухт даремних мрій.
Із неба бачачи його життя,
Скажи мені, чи вартий почуття?

Мовчиш… Бо знаєш без отих розмов:
Я все одно віддам йому любов…
6.11.2010